Літайте кораблями Укрзалізниці

Доволі привітне місто




Дитячі майданчики привертають увагу.




Як вам лебідь з конячою мордою?




Привид кінотеатру, який в свій час забрав життя чотирьох дітей, продовжує стояти у центрі міста, заростаючи бур'яном і лякаючи тих, хто мимо проходить. Тільки парканом його обгородили.




Незважаючи на відсутність нормального автомобільного сполучення з обласним центром, місто прогресивне і самодостатнє. Тут все є.








Висновок: якщо вам западло чекати на те, коли винайдуть машину часу, але конче необхідно потрапити у 1997 рік, тоді просто приїжджайте у Червоноград.

Ні, запис буде не про садово-городній інструмент, а про нашу захоплюючу поїздку на однойменну гору, що знаходиться неподалік убогого містечка Сколе.

Учасники мандрівки: martuska_boo, olia_konoplia, fil0saf, forko, а також ваш непокірний слуга.

І почну я, як це не дивно, з початку. В моменти пошуку потрібної нам маршрутки ми натрапили на дядька-паркувальника, який детально і предметно пояснював нам, корінним львівським ЖЖ-стам, де знаходиться приміський вокзал і скільки метрів потрібно до нього подолати. Чемно вислухавши і подякувавши, ми поплентались у місце призначення. На щастя, маршрутку нам чекати не довелось, і ми зайняли місця, при цьому перегородивши своїми безрозмірними рюкзаками прохід до задніх дверей. Саме через це цілу дорогу довелося слухали жалібні вигуки прищемлених стоячих пасажирів: "Пройдіть далі в салон!!!", "Та там ж мішки!!!".

На виїзді зі Львова до нас мав приєднатися Форко. Так як сидячого місця для нього не залишилось, то єдиною втіхою йому було б принаймні встигнути зайти в автобус. Хоча ми до останнього сперечались, хто ж повідомлятиме водія про зупинку, але коли все ж побачили зелену куртку Форка в задньому вікні, то верещали до шофера наввипередки. Тридцятиметровий спринтерський забіг Ореста з рюкзаком наперевагу і язиком на бороді був нашою темою розмов і стьобу наступних 20-25 хвилин поїздки.

В Стрию до маршрутки залізла якась вусата тітонька з хот-догом і взялася його жадібно гризти своїм оральним отвором. Але жадібності їй чомусь забракло для того, щоб з'їсти все те свинство, яке вона залишила після себе на підлозі і сидінні. Фаст-Фуд у транспорті - погана ідея.




Сколе привітно зустріло нас понурою вітряною погодою з натяком на дощ, але ми не поспішали одразу повертатись додому і пішли у напрямку гори, подібно Магомету з народної мудрості.

Ось тут Орест натякає Олі, хто вона є по гороскопу. Але, на щастя, Оля була в хорошому гуморі, і у відповідь ніяких натяків не проявляла, хоча знак зодіаку Ореста - риба, і річка була зовсім недалеко.



Зовсім небагато залишилось, щоб дійти до вершини гори, як невеликий дощик проапгрейдився до зливи, і нам довелось розбивати намети ось прямо тут і негайно. Так як ми не в мультику про Спанчбоба, то і вогонь у повній водяній завісі розпалювати навіть не намагались. Тож ми всі оперативно залізли в намет і почали зловживати алкоголем. А бухло в нас було підступне - Сангрія. П'ється зовсім непомітно і легко, але вже ближче до вечора я змушений був констатувати факт, що в мене починає відмовляти язик, і я починаю нести всілякі нечленороздільні нісенітниці.

Коли ж дощик закінчився, ми все ж розпалили багаття і намагались біля нього хоча б трохи підсохнути. Але дим з вогню по параметрах сльозогінності значно перевершував такі девайси, як Терен-1 і десяток розрізаних цибулин одночасно. Тож нам прийшлося мимоволі оплакувати ту овечку, з м'яса якої смажився наш чудовий шашлик.


Православна Оля дякує Бозі за чудовий день:



До речі, ми не займались тільки тим, що пиячили і пожирали шашликів. З серйозними пиками і пластиковими келихами в руках ми обговорювали важливі інтелектуальні теми, зокрема аспекти життєдіяльності безробітних журналістів тощо. Якось так ні сіло ні впало згадався нам блогер line_o, який відомий тим, що веде ЖЖ з блекджеком і шлюхами кавкою і котиками.


Тролфейс.jpg




Один з тих рідкісних моментів, коли ми стоїмо біля вогню і не ревемо, як відірвані від цицьки немовлята:




На наступний день ми, прокинувшись, побачили що навколо абсолютно все засипане снігом. Чи потрібно уточнювати, що очі в нас були по п'ять копійок?




Переборовши здивування, ми взялися за сніданок і одноголосно вирішили, що це буде гречка, так як більше нічого у нас і так не залишилось. Під час куховаріння ми дійшли висновку, що поживна цінність однієї миски гречаної каші відповідає кілограмовому шматку арматури, тому що і там і там є дуже великий вміст заліза. Але, на превеликий жаль, я отримав перевищену дозу диму в легені, від чого мене трішки нудило, то й кашу я їсти не зміг. Але принаймні тішила думка, що ще не весь металолом я з гаражу вдома викинув.

Поснідавши і зібравши речі в рюкзаки, ми вирушили додому. По дорозі нам двічі траплялася річка. Щоб її перейти, нам потрібно було вимостити з каменів який-не-який, але місток. А щоб вимостити місток, нам потрібно було декілька разів перейти річку. Щось у цьому таки є.




А ще, після того, як ми подолали всі несприятливі фактори, водні перешкоди, круті обриви і гострі хащі, вийшовши на цілком рівну поверхню, Сергій умудрився порвати штани.


Мох? В лісі? Не може бути!!!




Пасажири в зоні обслуговування:



Повертались назад ми також маршруткою. І тут можна було б закінчувати розповідь, якби рукав куртки Форка не защемило задніми дверцятами автобуса. На превелике щастя для Ореста, під час інциденту він в цю куртку вдягнений не був, тож йому залишилось тільки спостерігати за тим, як картинно розвивається рукав на потоках повітря і чекати наступної зупинки.

Ну і наостанок хороша порада на майбутнє:

Недавно я і martuska_boo провели вельми секретну поїздку окремими містами Львівщини. Саме через це ми не можемо розказати, де саме були. Але фоточки з мандрівки є.